Розпочинаємо нову серію інтерв’ю, на цей раз поспілкуємося з тренерами МФА. Сьогодні вже колишній футболіст, тренер воротарів МФА, дуже атмосферна людина, Олег Фамулевіч поділиться з нами своїми футбольними таємницями.
– Доброго дня, Олеже Валентиновичу, будемо вдячні, якщо ви відповісте на ряд питань, які проллють світло на ваш професійний шлях. Розкажіть, як ви прийшли у футбол, за які клуби ви виступали?
– Я – уродженець Латвії, там почався мій футбольний шлях. Після розпаду союзу моя сім’я переїхала до Криму. Там я закінчив університет, створив свою сім’ю. За час футбольної кар’єри змінив кілька клубів першої ліги України, грав у вищій лізі Молдови, та в Чехії.
– Як почалася саме тренерська кар’єра? Хто з перших довірив вам як тренеру воротарський майданчик?
– Команда «Фенікс-Іллічівець» була моїм першим досвідом уже на тренерському містку. Я увійшов до команди тренерів – колишніх динамівців А.Антюхіна і С.Леженцева. Мені взагалі дуже пощастило з наставниками, у «Скалі» я працював під керівництвом Реви Володимира Сергійовича, від якого вперше почув про малі каоліції і Life Kinetik. До слова, з Ревою В.Сми й донині працюємо разом над удосконаленням футбольних талантів уже в стінах МФА.
– Розкажіть, як потрапили до лав тренерів МФА?
– Багато років працював у ДЮСШОР з футболу в Сімферополі. Коли мій син потрапив до АФ «Мункач», я теж прийняв пропозицію директора академії Золтана Сільваші, і став одним із тренерів МФА. Зізнаюся, мені нелегко далося це рішення, оскільки з Кримом мене пов’язував дуже важливий період життя і там залишалися рідні для мене люди.
– Згодом і ваша дружина приєдналася до вас в МФА?
– Так, ви маєте рацію, коли сюди приїхала дружина, все стало на свої місця. За однією з професій дружина спортивний психолог. Тут її навички дуже знадобилися. На початку тренерської кар’єри я вважав, що футболіст, особливо воротар, повинен володіти хорошими фізичними, моторними навичками, бути активним і здатним до навчання, бути дисциплінованою людиною, але, зрозумівши глибше психологію, я усвідомив, що не менш важлива для воротаря є непохитна психологічна, моральна стійкість.
– Олеже Валентиновичу, розкажіть докладніше про вашу роботу в МФА. Що вам дав цей п’ятирічний період перебування в «Мункач академії»? Яке майбутнє чекає випускників МФА на ваш погляд?
-Я дуже багатьом зобов’язаний керівництву МФА, її засновникам за те, що отримав можливість продовжувати навчання, підвищувати кваліфікацію, брати участь у міжнародних турнірах, отримувати дипломи, ліцензії УЄФА. Зараз я починаю навчання, яке дасть мені найвищу категорію А тренера воротарів. Що до випускників, скажу, що не усім хлопцям вдається продовжити саме футбольну кар’єру. І тут мені подобається, що керівництво МФА заохочує своїх випускників залишатися працювати в академії на посадах тренерів, медійників, аналітиків, дають можливість навчатися та набувати досвід вже на іншому рівні. Працюючи в лавах МФА, я зустрів футбольних професіоналів, у минулому гравців найтоповіших клубів, збірної СРСР, України. На цей момент я працюю поряд з такими майстрами м’яча, як Костянтин Кравченко, Василь Рац та Сергій Ященко.
– Можете розповісти нам про своїх вихованців, чи є хтось, хто грає у командах вищих дивізіонів?
– За двадцять років моєї тренерської кар’єри я мав змогу підготувати не одного гідного воротаря. Час летить стрімко, ми не завжди в курсі подій своїх підопічних. Але статистика розставляє все по своїх місцях. Так я дізнався, що більшість моїх вихованців заграли в професійних командах. За час роботи в МФА мені довелося попрацювати з десятком дуже ресурсних гравців, які за належної підготовки перетворювалися на гравців міжнародного рівня. Вже розкриті талановиті гравці рідко потрапляли до моїх рук, зазвичай вони вже з найменшого віку потрапляють у топ-клуби на кшталт «Шахтаря» і «Динамо». На цей момент я можу сказати, що мої підопічні з МФА вже зараз грають як в українському чемпіонаті, так і в різних європейських чемпіонатах: Іспанії, Угорщини, Чехії, Португалії, Швейцарії, тощо. Поки рано говорити, хто точно з хлопців заграє в топ-клубах вже на правах гравців основної команди, але впевнений, що потенціал у них для цього є.
– Які слова можуть надати впевненості хлопцям, які ще не вирішили, чи варто їм ставати до воротарської брами? Що б ви хотіли побажати усім юним воротарям? -Хочу сказати насамперед, що воротар – це найвідповідальніша позиція на полі. Воротарю обов’язково треба знайти спільну мову з лінією захисту. Взагалі, дуже важливо для воротаря мати почуття гумору, налагодити добрі стосунки з усіма гравцями команди, щоб нічого не відволікало його від плідної праці. Головне – треба знати, що в кожній грі ти будеш останньою надією для команди, коли інші гравці вже безсилі щось зробити. Щоб бути героєм в кожній грі, треба працювати втричі більше ніж польові гравці і що не менш важливе, постійно взаємодіяти з усіма тренерами, які керують процесом підготовки, з повагою ставитися до усіх зауважень. А саме головне – воротарю потрібно мати велику витримку, стальні нерви та самовіддано любити свою справу. І пам’ятайте! У перемоги зазвичай багато родичів, а поразка – завжди сирота!
