Продовжуємо серію інтерв’ю з нашими випускниками. На цей раз своєю історією з нами поділився колишній гравець МФА Максим Радченко.
– Що стало для тебе головним поштовхом до занять саме футболом? Які враження ти відчув, коли вперше перетнув футбольний майданчик?
– В школі в мене був друг, який займався футболом, ми з ними часто змагалися в усьому, в чому тільки можна було, і в усіх змаганнях по результатам ми завжди були поруч, але не на футбольному полі. В той момент він вже тренувався в футбольній команді приблизно 2 роки, а я максимум тренувався з хлопцями на дворі, на уроках фізкультури. Коли ми грали в футбол, він був найкращим і я не міг нав’язати йому жодної конкуренції. Це мені не давало спокою, а взагалі-то, не люблю програвати, а поступатися своєму другу, та ще й так безпорадно, будучи в кілька разів гірше – не міг цього залишити як є. В черговий раз, коли на уроці фізкультури моя команда програла його команді, а він забив близько п’яти м’ячів в наші ворота, вирішив, що більше так не хочу. І в 13 років перший раз у своєму житті пішов до футбольної секції в нашому місті, саме туди, де вже довгий час тренувався мій друг. Якийсь час він і там мені на давав спокійно отримувати задоволення від футболу, завжди обігрував мене, але вже за декілька місяців складав йому конкуренці, і це мене мотивувало ще більше, бо я бачив результат своїх тренувань, так і почав займатися футболом.
– Що ти вважаєш найважливішим на шляху до успіху в спорті?
– Найважливішим вважаю віру в себе та дисципліну, без цих двох якостей, я вважаю, немає дороги до професійного спорту.
– Чи бувають моменти, коли ти втрачав віру в себе?
– Так, втратити віру в себе – це одне з найгірших речей, що може трапитися зі спортсменом, але, гадаю, рано чи пізно, у кожного в житті наступає такий момент, коли опускаються руки, нічого не виходить, але важливо, як ти вмієш справлятися з такими ситуаціями, бо один буде сидіти і плакати, який світ несправедливий до нього, а інший – з останніх сил спробує щось змінити. Це і відрізняє посереднього спортсмена від тих, які йдуть до кінця і добиваються успіхів.
– Чи вважаєш ти, що психологічна проблема може стати перепоною на шляху до мети спортсмена?
– Я вважаю що психологія спортсмена – це взагалі найважливіший аспект в спорті: ти можеш бути швидким, технічним, сильним, розумним, але якщо щось в голові заважає тобі показати те, що ти можеш, то всі твої позитивні якості будуть нічого не варті
– Скажи, за допомогою чого ти мобілізуєш себе до тренувань та ігор, як відновлюєшся?
– Перед тренуванням не роблю нічого особливого, просто на кожному тренуванні хочу бути найкращим, а перед іграми я візуалізую ігрові моменти, які можуть трапитися у мене в матчі.
– Як ти потрапив до МФА. Чи був момент потрапляння в академію «Мункач» переломним у твоїй спортивній кар’єрі? Що запам’яталося більше за все?
– Ми з нашою місцевою командою «Дизеліст» з Токмака поїхали до Мукачева на товариську гру, там я себе добре показав і мене запросили до академії. Я вважаю, що той час, що провів у МФА, дав мені дуже багато як в ігровому плані, так і в ментальному, бо на початку мені було дуже, дуже непросто. Головне, що отримав шанс зіграти з маститими суперниками в Еліт лізі. Усіма силами намагався пробитися через конкуренцію та потрапити до основного складу, і коли, з часом, я цей шанс отримав, зміг скористатися ним сповна. Більше за все запам’ятався домашній матч з «Динамо», коли ми програвали 0:2, на 65 хвилині я вийшов на поле і мало хто на той момент вірив, що ми зможемо відігратися, навіть, коментатор матчу, коли я виходив на поле, сказав, що наш тренер дає можливість пограти всім гравцям, він не сказав: « підсилити гру, спробувати щось змінити», він сказав: «просто дає пограти». Вже за кілька хвилин я забиваю гол, ще через якийсь час віддаю гольову передачу та наприкінці матчу я мав ще момент, який, нажаль, не зміг реалізувати. Ми закінчили матч з рахунком 2:2 , що для нас було дуже хорошим результатом, враховуючи те, що нам довелося відіграватися з 0:2. І тоді вже коментатор нас похвалив.
– Що ти можеш сказати про тренувальний процес в МФА?
– В МФА працюють дуже гарні тренери, і тренувальний процес був цікавим і різноманітним.
– Що в академії найбільше сприяло твоєму розвитку? Чи хотів би ти сказати комусь особливе: «дякую»?
– Як я вже казав, на початку мені було дуже важко в МФА, не міг показати те, на що здатен, це все були психологічні проблеми, з якими мені було дуже важко впоратися самому. Нащастя, в академії «Мункач» є штатний психолог Валерія Валеріївна, яка дуже допомогла мені привести до ладу мою голову, їй би я і хотів подякувати , бо якби не вона, вважаю, що мені було б в рази важче впоратися з тими проблемами самотужки.
– Нам відомо, що після завершення навчання в МФА ти потрапив до складу U-19 ФК «Маріуполь», потім, коли у твоєму місті розпочалися бойові дії, разом з родиною ти переїхав до Польщі. Як там складається твоя кар’єра, розкажи про свій новий клуб.
– Зараз я граю в 3-й лізі Польщі, команда називається «Унія» з міста Тарнув, це наймолодша команда в лізі. В нашій команді більшість гравців 2004-2005 р.н. З розрахунку 22-х, що присутні в команді, лише 7-8 досвідченіших гравців. Але це не заважає нам регулярно брати очки в матчах. Вже практично кінець першого кола чемпіонату, і до цього моменту вдома, на нашому стадіоні нас не може обіграти жодна команда ліги. Я дуже радий, що потрапив до цієї команди, в якій зібрали молодих футболістів, які хочуть грати у футбол на найвищому рівні, плюс тренерський штаб, який я можу назвати одним з найкращих, де я тренувався за весь мій час у футболі.
– Що ти відчув після першої гри вже на європейській арені?
– Нічого такого я не відчув, бо це лише черговий новий етап в моїй кар’єрі.
– Які поради, виходячи з власного досвіду, ти дав би початківцям – футболістам?
– Хотів би порадити ставити собі цілі та працювати над своїми недоліками. Кожні додаткові 20 хвилин на полі будуть поступово наближати тебе до твоєї мети , та найголовніше – це вірити в себе та не слухати нікого, хто буде казати, що в тебе щось не вийде.
– Назви свою головну мету на даний момент.
– Усе дуже просто. Я маю мету на даний момент таку ж, як і раніше – заграти в футбол на високому рівні.
– Дуже дякуємо тобі, Максиме, що поділився з нами своїми відчуттями. Бажаємо тобі, щоб усі твої мрії здійснилися. Ми з цікавістю будемо стежити за твоєю футбольною кар’єрою.
