Продовжуємо нашу захоплюючу серію інтерв’ю з вихованцями МФА. На запитання відповість колишній гравець академії, воротар Борис Пономаренко.
- Добрий день, Борис, раді поспілкуватися з тобою після довгої перерви. Поділись з нами своїм настроєм, планами, розкажи про свій шлях у футболі. В якому віці ти вперше перетнув футбольний майданчик? Що, чи хто був головним поштовхом до професійного заняття футболом?
- Коли мені було 3 роки мій дідусь подарував мені перший футбольний м’яч, після цього ми почали з ним часто ходити на стадіон та грати у футбол. Навіть, не зважаючи на свій вік, він віддавав багато енергії та зусиль, щоб я був щасливим та полюбив цей вид спорту. Це й стало головним поштовхом для того, щоб у 6 років мої батьки віддали мене в академію донецького “Металурга”. Так і почався мій футбольний шлях.
- Яка твоя головна професійна мета? Що будеш робити після її досягнення?
Складно казати про довгострокові цілі, я намагаюсь концентруватися на кожному матчі, тренуванні і повсякденному житті для того щоб реалізувати свій потенціал. Мені подобається англійський футбол, тож, хотілося б пограти в одному з клубів Англії. Як кожен футболіст, я хотів би отримати виклик до збірної своєї країни, для мене це пріоритетно.
- Чи є воротарі, якими ти по-справжньому захоплюєшся?
Зараз я слідкую за багатьма воротарями та командами, цього вимагає сучасний стиль гри моєї команди та футболу, який ставить наш тренер, в якому воротар просто зобов’язаний грати ногами не гірше за польових гравців. В цьому плані, напевно, одні з найкращих в світі на даний момент обидва воротарі Брайтона- Стіл та Вербрюген, Едерсон, а також подобається гра Рамсдейла з Арсеналу, але якийсь новий рівень в грі воротаря як одинадцятого польового, на мою думку, створює воротар з “Індепендьєнте дель Вальє” Мозес Рамірез.
- Що ти вважаєш найскладнішим на шляху до спортивного успіху?
Напевно найскладнішим на шляху футболіста є вміння проходити крізь всі труднощі, поразки та помилки, вчитися на цьому та ставати ще сильнішим, це зовсім не так просто як здається. Також дуже важливе вміння приймати конструктивну критику та не зважати на деструктивну, кожний день намагатися стати трохи краще та дисциплінувати себе.
- Скажи, чи знаєш ти головну психологічну проблему більшості воротарів?
Психологія дуже важлива частина успіху не тільки воротарів, а й всіх футболістів, але в цей же час – дуже складна. Напевно, не вистачить навіть усієї кар’єри, щоб стати психологічно підкованим на всі 100%. В футбол грають люди, а не роботи, тому страх підвести команду, або помилитися – це нормально, це показує, що футболісту не байдуже, але сила в тому, щоб у стресовій ситуації ти міг сконцентруватися для здобуття перемоги та показати себе, а це знову ж здобувається крізь досвід, з кожним матчем та через роботу в своїй голові, чесну розмову із самим собою.
- Назви кілька ефективних психологічних прийомів, за допомогою яких ти налаштовуєшся на гру.
Завжди на початку тижня я аналізую суперника, щоб знати до чого бути готовим на вихідних, а решту тижня намагаюсь не думати про гру, особливо за день до неї, щоб мільйон думок не заважав спати перед грою. У цей день я можу провести час з друзями, почитати книгу або пограти у щось, щоб відволіктись, а в день гри я починаю візуалізовувати матч та прокручувати всі моменти, які можуть зі мною трапитися, особливо люблю це робити в автобусі перед виїзною грою, слухаючи музику та дивлячись у вікно. Тому коли починається гра я можу відключити голову та діяти рефлекторно, тому що потрібна програма вже є у мене в голові. Також допомагає концентрація на своєму диханні, це допомагає контролювати свої думки та зменшити відчуття тиску.
- Розкажи, як ти потрапив до МФА, чи відразу ти відчув свою приналежність до нашої академії? Чи був момент потрапляння до МФА переломним в твоїй спортивній кар’єрі. Хто найбільше сприяв твоєму розвитку в МФА? Кому з тренерів ти б сказав особливе спасибі?
- Перед тим як потрапити до “Мункача” я грав за “КОДЮСШ” Щасливе у другому дивізіоні юнацького чемпіонату, та тренувався з донецьким “Шахтарем”, але я відчував, що до рівня “Шахтаря” мені ще не вистачає, а рівень “КОДЮСШ” я вже переріс, тому коли мені запропонували приїхати на перегляд до “Мункача” я одразу зібрав речі та поїхав. Коли приїхав на базу, то відчув високий рівень академії і тому в мене були сумніви, чи зможу я залишитися тут, але підтримка колектива та тренерського штабу допомогла мені адаптуватися та згодом відкрити дуже важливу сторінку на моєму шляху. Тому я дуже вдячний всім, з ким довелось попрацювати за цей час і хотів би відзначити багатьох, але особливо мого тренера по воротарям Фамулевіча Олега Валентиновича, який повірив в мене і був поруч від початку до самого переходу до “Кішварди”.
- Що скажеш про тренувальний, навчальний процес, психологічну, медичну допомогу, спортивне харчування в МФА?
Напевно важко буде знайти ідеальну академію, в якій кожний би ставав професіоналом, але в “Мункачі” я відчував що всі, хто має відношення до цієї академії намагаються зробити все від себе залежне, навіть через проблеми які звичайно були, як і будь де. Саме тому я вважаю цю академію одною з найкращих в Україні, яка реально може розкривати футболістів та давати їм поштовх до найкращих клубів Європи.
- Після МФА ти перейшов грати до «Кішварди», як там складається твоя кар’єра?
Якщо казати чесно, то спочатку скептично ставився до цього переходу через різні відгуки про “Кішварду” інших хлопців, але, як я казав раніше, усюди є свої мінуси та плюси, тож згодом я зрозумів, що це хороша перспектива грати у Європі для мене, а також те, що найчастіше точка зростання там, де страшно. Перший рік тут був непростий, я намагався адаптуватися у новій країні та конкурував за місце в старті у ю-19, а цієї осені дебютував за другу дорослу команду “Кішварди” та отримую регулярну ігрову практику. Тут я забезпечений усім необхідним для подальшого розвитку.
- Що ти відчував після першої перемоги на європейській арені?
Я був дуже радий дебютувати тут, та ще й перемогти в своєму дебютному матчі, відчув, що працюю зовсім не просто так, але я вже розумів, що хочу більшого та готувався до наступних матчів та викликів.
- Яка частка везіння і яка частка праці міститься у твоїх перемогах?
Звичайно, везіння дуже важливо не тільки в футболі, а будь-де, але сподіватися на це – як грати в лотерею, а важка праця рано чи пізно приводить до успіху, саме тому треба вміти проходити крізь поразки, бо доля завжди готує щось краще попереду.
- Чи часто бувають моменти, коли ти втрачаєш віру в себе? Що робиш в таких випадках?
Такі моменти звичайно бувають, дуже важливо розуміти, що за ніччю наступає день, а за чорною полосою – біла, тому знову ж треба вести із собою діалог на тему того, чому це трапляється, та робити висновки, щоб ставати краще. Зазвичай це можуть бути навіть прості емоціі та неможливість об’єктивно оцінити ситуацію, хоча насправді все не так погано.
- Дай конкретні рекомендації початківцям-футболістам.
Дуже важливо з самого початку навчатися робити заради мети те, що не хочеш тому що дуже часто це- ключ до успіху. На кожному тренуванні та матчі викладатись на усі 100%, не зважаючи ні на що, прислуховуватись до тих, кому довіряєш та не слухати тих, хто каже, що в тебе щось не вийде. Мати мету- реалізувати свій потенціал, заради якої ти будеш просинатися кожного ранку з вогнем в очах та намагатися стати краще. Та найголовніше- отримувати задоволення від футболу.
- Назви свій девіз по життю.
Мабуть це прозвучить дуже банально, але: “Ніколи не здаватися”. Тому що неможливо досягти успіху при цьому не зазнавши труднощів, на шляху буде дуже багато поразок. Ключ не в таланті, не в удачі або в чомусь ще, а саме в умінні не опускати руки після чергового провалу та пройшовши крізь 1, 10, 100 чи 1000 таких прийти до перемоги.
Дуже дякуємо тобі, Борис за бесіду. Ти здивував такими глибокими та змістовними відповідями. Бажаємо тобі успіхів та реалізації усього, про що ти мрієш.
