Продовжуємо серію інтерв’ю з вихованцями МФА. На цей раз своєю історією з нами поділиться
Воротар Віктор Саленко, представник Херсонської області.
–Вікторе, як склався твій футбольний шлях? Поділись з нами своїми першими кроками у футболі.
– На футбол привів мене мій тато. Так сталося, що тренером з футболу був давній знайомий мого батька.
– Хто з самого початку надихав тебе до занять футболом, з кого брав приклад?
– Тато і надихав . Для мене завжди був, та і зараз є прикладом Кріштіану Роналду. Я думаю, не потрібно казати чому.
– Чи відразу ти зрозумів, що саме місце у воротах для тебе є найзручнішим, чи спочатку ти був польовим гравцем?
– Так і сталося. Спочатку я був польовим гравцем, далі кожні півтора року змінював позиції, і таким чином дійшов до воріт.
– Хто перший з тренерів побачив в тобі здібності, воротарські якості, хто розвинув їх більше за всіх?
– Якщо казати по факту, то у ворота став за долею випадку: наш воротар на той момент просто не приїхав на гру і мене змусили зайняти місце у воротах. Потім якийсь час тренувався з татом тому, що він у минулому теж був воротарем. Потім, вже десь у 13 років, я перший раз потренувався з тренером воротарів, але це тривало недовго. На заваді тренуванням став коронавірус, тоді їздити до іншого міста було важко.
– Як ти дізнався про «Мункач академію»? Хто тебе запросив до нас і як склались відносини з МФА?
– Про МФА дізнався від знайомого, з яким ми раніше грали на область. На той час він вже був в академії і відгуки були позитивні. Тож, теж вирішив спробувати свої сили і не пожалкував.
– Що тобі сподобалось більше всього, і над чим варто попрацювати академії, щоб МФА дійсно стала академією європейського рівня?
– На мій погляд, МФА по інфраструктурі, різним технологіям топ -1 в Україні. Тому, що там є все і тебе як футболіста нічого не відволікає від тренувань. МФА вже є академією європейського рівня тому, що багато хлопців грає в Угорщині, а ставати в один ряд, наприклад з академією «Реала», поки неможливо тому, що рівень самого українського футболу взагалі нижче, ніж в Іспанії.
– Ми дізналися, що ти через складну ситуацію в країні прийняв рішення залишитися у Фінляндії, що там тебе дуже цінують, навіть запросили до збірної, це правда?
– Якщо ви маєте на увазі збірну України, то ні, мене поки не запрошували, а якщо ви маєте на увазі збірну Фінляндії, то такі розмови були, але до якоїсь конкретики не дійшло. Офіційного запрошування поки не було.
– Чи можеш ти сказати, що МФА тобі дала саме цей поштовх у професійному плані, хто найбільше доклав до цього зусиль?
– Так, звичайно. Я хочу подякувати Золтану Йосиповичу – директору академії за те, що мене взагалі прийняли до МФА. Окремо, висловлюю подяку тренам Сергію Сергійовичу Ліснійчуку та Олегу Валентиновичу Фамулевічу. Якщо Сергій Сергійович для мене був просто новим тренером, перед яким мені потрібно було себе зарекомендувати, то Олег Валентинович був моїм першим повноцінним воротарським тренером. Він мене дуже багато чому навчив.
– Яку ціль ти декларуєш насамперед, чого хочеш досягти, заради якої мети ти готовий на все?
– Моя ціль – стати воротарем топ рівня. А заради чого я готовий на все – це контракт з «Реалом». І це навіть не мрія, а ціль.
– Сформуй в кілька речень побажання усім хлопцям, які ще не вирішили, чи варто їм ставати до воротарської брами і заради чого?
– Не треба робити цю помилку і вставати на ворота (посміхається). А якщо серйозно, то воротар – це найважча позиція на полі, тому що, найменше, йому треба комунікувати з двома тренерами. Головне – треба знати, що в одній грі ти можеш стати героєм, а в іншій на тебе будуть усі злі. Але, щоб ставати героєм у всіх матчах, треба працювати навіть більше ніж польові гравці і, що не менш важливе, воротарю потрібно мати стальні нерви.
